Можна звикнути майже до всього. Але не до страху. Кажуть, страх – це породження власних ілюзій. Можливо. Але що робити із тими ілюзіями, коли вони отримають свободу? Кажуть, треба вчитися вживатися зі своїми страхами. Але чи захочуть ваші страхи вжитись із вами? Кажуть, страх з нами завжди. Прихований, але ні на хвилину не дає забути, що він поряд. І з’являється тільки тоді, коли повинен. Постійно за спиною, поки не прийде його час. Тінь у кутку кімнати, шурхіт у підвалі, хрипле дихання з-під ліжка, скрегіт на горищі – він усюди. Так одразу і не побачиш, не повіриш.

Саме відчуття постійного страху нестерпне. Воно набридає, але не слабшає. І в кінці починаєш боятись до смерті та водночас ненавидіти себе за це. Так можна довести себе до істерії. Кажуть, страх істинний. Хто каже? Це не важливо. Важливо лише те, чи правдиві ці слова. А от це вже зовсім інша історія. Історія Outlast…БУ!

*****

“Я чую твій запах, поросятко…”. Тупіт за дверима, важке дихання здорованя. Він бурмоче щось собі під ніс, видає хриплі звуки своєю розпанаханою щелепою, готовий випустити героєві кишки, як тільки упіймає його. Треба ховатися…

Завжди треба ховатись. Чим приваблює Outlast, так це тим, що у цій грі немає боротьби, є тільки можливість втекти. Це одна із причин, чому не так-то просто взяти і пройти цю гру. Перша частина вийшла у 2013 році і за версією багатьох видань стала найкращим жахастиком року. Не думаю, що навіть зараз вона здає позиції. У грі було все для того, аби справді злякати гравця (при умові, звичайно, якщо грати вночі із вимкненим світлом один на один із монстрами на моніторі; хоча, гра навіть і вдень знатно шкварила): цікавий сюжет, постійна напруга, темрява, і весь час сідають ті кляті батарейки. А режим нічного бачення – це щось. Немає нічого страшнішого, ніж пробиратися темною кімнатою із увімкненою камерою і раптово наштовхнутись на якесь страшне чортовиння.

Головне завдання horror-гри – налякати. Налякати так, щоб грати більше не хотілося. І одночасно тягнуло назад. Злякати до тремтіння, змусити завмерти в очікуванні монстра: зараз щось має статись, ось тут, прямо зараз, в цей момент.

Але нічого не стається.

У грі все це є. Може, лише одна маленька відмінність: монстри ховаються усюди, і з’являються вони в незалежності від того, очікує чи не очікує цього гравець.

*****

Реліз Outlast 2 запланований на 25 квітня . Гра вийде на ПК, PS4 та Xbox Оne. Чого ґеймерам чекати від другої частини?

“Outlast II випробує вашу віру, кинувши гравця у місце, де єдиний розсудливий вчинок – збожеволіти” – так на офіційному сайті RedBarrels розробники описали гру. Коротко і влучно. Чого тільки другий тизер вартий – палаючий  хрест, повільний від’їзд камери і раптом… хрест перевернутий. Здавалося б, нічого такого, але аж мурашки по шкірі.

Друга частина — це не пряме продовження першої. Нова історія, нові герої, нові страхи. Герой – оператор і журналіст-розслідувач. Його звуть Блейк Лангерман, і разом із дружиною Лін вони наважились докопатись до правди в історії, яку всі обходять десятою дорогою. Усе почалося із вбивства вагітної жінки, яку за відсутності справжнього імені називають Джейн Доу. Сліди приводять їх у пустелю Арізони, і вже там розпочинається “спека”. Демо-версія гри, як ознайомлювальний варіант, наочно показує, що чекатиме гравця.

Не менше жорстокості, ніж у першій частині. Та ж камера із передбаченим режимом нічного бачення. І все, що залишається гравцеві – тікати і ховатись. До речі, про схованки. Система схованок доволі широка: можна ховатись у шафах, бочках, дерев’яних ящиках, навіть у воді, просто повзком пробиратись крізь темряву, намагаючись не натрапити на якогось маніяка зі здоровенним закривавленим тесаком у руці.

У першій частині можна було повільно відкривати двері, що додавало моменту якоїсь милої драматичності очікування – от-от з-за дверей з’явиться чудовисько. Шкода, що при цьому двері не рипіли, як у фільмах про старезні будинки з привидами. Було би незлецько. Особливо мені подобалась функція повороту голови назад при швидкому бігові. Завжди цікаво спостерігати за тим, як за тобою женеться злючий монстр. Хоча, часу на це особливо і не було; більше думаєш про те, де б сховатись.

Демо-версія Outlast 2 вселяє величезну надію. Крім хорошої графіки, деталізації, атмосфери, є ще й цікавий сюжет і хороша реалізація ідеї. Замість психіатричної лікарні – пустельна місцина, що здається мертвою і порожньою. Замість схиблених лікарів, що понівечили самих себе і все навколо – секта божевільних фанатиків, яким аби тільки перерізати комусь горлянку. Ну що може бути кращим? Головне – вижити, втекти, врятуватись, про що, в принципі і говорить сама назва гри (оutlast з англ. – пережити).

Ще один невеличкий елемент – головний герой носить окуляри. Інколи, коли він падає з висоти і чудом не ламає собі ноги, окуляри злітають. А без них трохи погано видно. Думаю, у повній версії гри із цим буде пов’язано немало моментів. А ще, на відміну від першої частини, головний герой розмовляє. Звичайно, демоdemo-версія не покаже усіх принад повної. Аби оцінити гру, доведеться чекати релізу.

Мені подобається атмосфера постійного страху, що панує в грі. Немає моментів спокою. Завжди потрібно кудись іти, щось шукати, від когось тікати. Тривожність підсилюється музикою, яка часом просто таки вганяє в паніку. Різкі випади монстрів, що з’являються просто нізвідки, швидкоплинні, майже непомітні тіні, що миттєво виникають і так само блискавично зникають. Частка секунди, аби злякатись.

Не думаю, що гра буде кращою за першу частину. Мені здається порівнювати їх не варто (якщо хтось збирався це робити). Сюжет і графіка – дві суттєві відмінності, які роблять ці ігри зовсім різними. Але це Outlast. Незмінні атрибути Outlast – камера у руках, темрява і постійна необхідність ховатись. Думаю, RedBarrels випустять ще не одну таку гру. В них вже є Outlast, Outlast: Whistleblower, і от скоро Outlast II. Можна випустити ряд подібних ігор з різними історіями. Тільки головним героєм завжди буде журналіст. І у нього завжди буде із собою камера. І все, що йому залишатиметься, коли він опиниться один на один із маніяками, монстрами, психами – вижити. Це і є Outlast.

Нам ще недовго залишилось. Чекати релізу, тобто

Автор: Анна Павленко